Павло Григорович Тичина.Біографія.Аналіз вірша «О панно Інно»

Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 р. в с. Пісках на Чернігівщині в родині сільського дяка. Вчився спочатку в земській початковій школі в с. Піски. Пройшовши проби голо­су, у 1900 р. став співаком архиєрейського хору при Троїцькому монастирі Чернігова й одночасно навчався в Чернігівському духовному училищі. У 1907-1913 рр. — студент Чернігівської духовної семінарії. З дитинства був обдарований музично, добре співав. Ще зовсім молодим почав спілкува­тися з корифеями української літератури — М. Коцюбинським, В. Самійленком. Після закінчення семінарії вступив до Київського комерційного інституту. Одночасно працю­вав редактором газети «Рада», технічним секретарем редакції журналу «Світло» (1913-1914 рр.), помічником хормейстера в театрі М. Садовського (1916-1917 рр.). У 1917 р. став членом редколегії газети «Рада». У 1918 р. вийшла перша збірка П. Тичини «Сонячні кларнети», яка була зустрінута прихильно. У 1920 р. виходять його збірки «Замість сонетів і октав», «Плуг». У 1923 р. поет пере­їздить до Харкова, стає членом редколегії щомісячника «Червоний шлях». Наступного року вихо­дить збірка «Вітер з України». У добу тоталітаризму поетові довелося вибирати між життям і поезією. Це був час жорстоких страждань та душевних зламів. У віршах П. Тичини починає з’являтися суміш нещирості й напіввимушеності. За оптимістичними картинами радянської дійсності, що постають з його поезій, сто­їть великий біль справжнього митця. До передвоєнних збірок П. Тичини належать: «Чернігів» (1931р.), «Партія веде» (1934 р.), «Чуття єдиної родини» (1938 р.), «Сталь і ніжність» (1941 р.). Під час Другої світової війни поет перебуває в евакуації в Уфі. Найбільшим здобутком цих часів є поема «Похорон друга». Найфундаментальнішим твором П. Тичини була симфонія «Сковорода», яку він писав майже протягом усього життя. Павло Григорович був дійсним членом Академії наук України (1929 р.). Знав кілька мов, перекладав багато творів. Помер П. Тичина 16 вересня 1967 р.

Аналіз вірша «О панно Інно» 
Вид лірики: інтимна 
Тема: Звертання Павла Тичини до панни Інни зі своїми почуттями та спогадами. 
Головна думка: Передача ніжних та щирих почуттів. Намагання відкрити своє серце панні,яку кохає. 
Мотив твору: не­стерпна туга за втраченим коханням, поєднана зі світлим спогадом про нього. 
Художні засоби: 
Епітети: зимовий вечір
 Метафори: любові усміх квітне 
Порівняння: очі пам’ятаю, як музику, як спів Рефрен: О, панно Інно, панно Інно 
Неологізми: дитинно, злотоцінно Римування: кільцеве 
Рима: чоловіча (2 і 3 рядки), жіноча (1 і 4 рядки)
 Віршовий розмір: 5-стопний ямб 
Аналіз  «О панно Інно»: Вірш написаний 1911 року і за деякими джерелами є першим друкованим віршем Павла Тичини.  1911 рік — це лише період становлення майбутнього поета, як особистості, рік навчання в Чернігові, перші зустрічі з творчою молоддю Чернігівщини. Проте вірш засвідчив неабиякий талант майбутнього символіста. Вірш не належить до жодної збірки, пізніше входить до збірки „Сонячні кларнети”.

Аналіз поезії "Пам’яті тридцяти"
Пам’яті тридцяти» — громадянська лірика. В основі твору — дійсний трагічний факт: бій під Крутами 29 січня 1918 року, загибель юних патріотів-українців у боротьбі за вільну Україну проти російської більшовицької навали. Останки забитих юнаків були поховані на дніпровських кручах у Києві. Поезія Тичини глибоко психологічна. Автор тужить, страж­дає, оплакує борців за волю. Ці почуття передаються й читачам. Авторська оцінка зображуваного в кожному слові, народженому спалахом болю. Автор пророкує: По кривавій по дорозі Нам іти у світ!   Це означає, що щастя не буде, на крові його не збудуєш. І вибрана дорога — приречена на невдачу, загибель. Пророцтво поета є провідною думкою твору. Життя й смерть, щастя й горе, святість і гріховність, любов і ненависть — усе поряд. Філософські роздуми над поезію приведуть до думки про вічність людських діянь: ніщо не минає безслідно. І через роки розплата за злочин наздо­жене того, хто його скоїв. Час є найвищим суддею. «Боже, пока­рай... » — за християнською мораллю лише Бог має право карати. Тому ж насильно нав’язаний шлях і потерпів крах. Молодий поет у 1918 році сказав (прорік) те, що не вдалося вгледіти політикам. Поезія, як відомо, належить до категорій вічних, бо має здатність передбачити, передчувати. Якщо, звичайно, слова й думки поета поєднані з вічністю. Саме це можна сказати про раннього Тичину... «Новий заповіт», «Слава святих», «Боже, покарай» — таке наближення до вічності ще більше підкреслює філософію буття, мораль, закони Всесвіту, його гармонію, ритм і єдність. Роздуми спо­нукають до висновку: жити слід за законами Вічності. Яке ж почуття домінує у вірші? Туга, печаль, жаль, страждання і — прохання в Бога помсти. Бо хіба така жорстокість може бути не покарана?

 Аналіз твору   Павла Тичини "Ви знаєте, як липа шелестить..." 1911 р.

 Літературний рід: лірика. 

Жанр: ліричний вірш. 

Вид лірики: інтимна. 

Провідний мотив: світле й радісне почуття кохання весняної ночі. 

Віршовий розмір: ямб. 

Літературознавці про твір. Неабияку майстерність виявляє поет, щоб передати в кількох граціозних строфах настрій молодої людини, її замріяність, глибоке почуття (П. Хропко). 

Риторичні запитання й оклики, звернені до читача, ніби зближують його з поезією. Романтичний нічний весняний пейзаж, звукові й слухо­ві образи емоційно наснажують цей ліричний вірш.